В суботу, 8 вересня 2018 року, в центрі польського міста Вроцлав мав відбутися мітинг. На центральній площі, біля ганебного стовпа, за 15 хвилин до початку мітингу можна було спостерігати 10-15 людей похилого віку, які мітингували проти абортів, співаючи релігійних пісень. На літній терасі кав’ярні, що знаходиться поруч, декілька молодих людей нашвидко малювали якийсь плакат. Ще декілька стояли поруч. Поліції було небагато. Молоді з націоналістичної організації Національно-радикального табору (Oboz Narodowo-Radykalny, ONR) не було видно. Рівно о 16, коли мав би початися мітинг проти українців і трудової міграції з України, розпочався контрмітинг, мета якого була в підтримці працівників з інших країн в Польщі. За ним розпочався і мітинг націоналістів. Кількість учасників обох мітингів, що відбулися майже одночасно не перевищувала 30 осіб.
6 листопада 2018 року, напередодні святкування 100-річчя відновлення незалежності Польщі, мер Вроцлава заборонив святкову ходу націоналістам, побоюючись, що це може призвести до жертв. Організатори, якими виступали колишній католицький ксьондз Яцек Мєндляр (Jacek Międlar), антисеміт та противник ліберальних цінностей та Пьотр Рибак (Piotr Rybak), який відбув покарання в тюрмі за спалене опудало єврея, оскаржили цю заборону в суді і виграли. Марш відбувся. На марші мера Вроцлава, який на той час вже закінчував свою каденцію, називали жидом, тих, хто були проти маршу — зрадниками батьківщини, а Європейський союз посилали просто до дупи. Було поранено 2 особи. Одного — пляшкою, яка потрапила в голову, іншого — від вибуху петарди.
13 січня 2019 року, під час фіналу благодійної акції, яка проходила в Польщі вже 27 років поспіль, одразу після виступу на сцені, було смертельно поранено мера Ґданська Павла Адамовіча (Paweł Adamowicz). Він помер наступного дня в лікарні. Павел Адамовіч був мером Ґданська 21 рік (з 1998 року). Вигравав вибори голови міста 6 разів. Довгий час знаходився в лавах партії Платформи Обивательскої (Platforma Obywatelska). На останніх виборах голови міста в 2018 року йшов і переміг як незалежний кандидат. Адамовіч підкреслював відкритість місцевої влади та пишався успіхами заохочення мігрантів, їх інтеграції в життя міста. Після нападу, вбивця не втікав, взяв мікрофон та проголосив промову, звинувативши партію Платформа Обивательска в своєму засуджені до в’язниці за пограбування банків, і називаючи вбивство мера Ґданська розплатою.
Партія Право і Справедливість (Prawo i Sprawiedliwość, PiS) прийшла до влади в Польщі в 2015 році. В її лавах знаходиться багато представників, що поділяють праві погляди. На цей факт звернули увагу в Україні, особливо після активізації питань щодо подій на Волині під час Другої світової війни та захисту і збереження захоронень героїв війн ХХ століття. Чим дальше, тим більше в польському суспільстві проявляються симптоми хвороби з явищами, які неодмінно супроводжують праву ідеологію. Прийняття закону про Інститут національної пам’яті і конфлікти на цьому фоні з Україною та Ізраїлем. Чіпляння до слів, як у прикладі з “польськими таборами смерті”, Смолоскипні ходи з гаслами “Смерть ворогам Батьківщини!”, “Європа буде біла або безлюдна”. Антисемітські висловлювання колишнього ксьондза Яцека Мєндляра та відсутність будь-якої реакції з боку правоохоронних органів. Здається абсурдним, коли батько прем’єр-міністра Польщі, Матеуша Моровецького (Mateusz Morawiecki), депутат Сейму Польщі, відкрито підтримує позицію Росії не тільки щодо війни з Україною. Здається, є більш проросійським, ніж багато хто з російських політиків. З останніх подій не можна оминути увагою призначення в уряд відкритого шовініста Адама Андрушкевіча (Adam Andruszkіewicz), який був провідником націоналістичної організації Молодь Всепольська (Młodzież Wszechpolska) в 2015-2016 роках. Людина, яка називає політичних опонентів зрадниками батьківщини, стає віце-міністром в міністерстві цифризації. В той же час на найвищих щаблях закритої політики Польщі, в якій править бал пан Качинський, можна спостерігати все більш тісні зв’язки з відкритими союзниками Путіна в Європі: представником Ліги, міністром МВС та заступником прем’єр-міністра Італії Маттео Сальвіні (Matteo Salvini) та угорським прем’єром Віктором Орбаном (Victor Orban). Щодо співпраці з крайніми правими Італії та Польщі не можна забувати, що вже вдруге під час святкування Дня незалежності Польщі представники правої партії Італії Нова Сила (Forza Nuova) приймають участь в марші разом з націоналістами Польщі.
Не треба забувати, що в Польщі знаходяться близько 2 мільйонів трудових мігрантів тільки з України. Масовість української міграції за останні роки викликає роздратування серед місцевого населення. А політика, яку обрали провідники Польщі тільки посилює нетолерантне ставлення до представників інших країн. Все це виливається в конфлікти між різними етнічними групами всередині Польщі, реакція на які представників влади не завжди є адекватною. Особливо, коли українці, або представники інших країн, які не входять в склад Європейського союзу, намагаються показувати непривабливий бік політики Польщі. Можна пригадати факт заборони в’їзду еко-активістам з України на саміт в Катовіце в грудні 2018 року та заборону в’їзду на територію Польщі дружині поляка, українки Людмили Козловської, президентки фундації “Відкритий діалог”, яка критикує уряд Польщі за внутрішню політику.
В той же час, все частіше виходять назовні корупційні оборудки за участю представників влади. Нещодавно стало відомо про неадекватно високу зарплату шефа національного банку Польщі (Narodowy Bank Polski, NBP), до цього незрозумілі і непрозорі премії представникам уряду також призвели до скандалу в пресі.
На жаль, політика ненависті не знаходить відсічі з боку політичних сил при владі. В телевізійних медія підтримується істерія щодо політичної опозиції, яка звинувачується в усіх негараздах поляків. Постійно йде пошук ворогів зовнішніх і їх союзників всередині країні. Все це призводить до істерії в суспільстві. Маленькі насіння цієї ненависті щороку дозовано сіється в ґрунт польського народу. Саме вони, проростаючи, дають плоди хвороби, один з яких ми зараз спостерігаємо. Так, то був божевільний, але його божевілля було вміло або ні, направлено на агресію до політика опозиційної партії. І агресія не просто політична, яку, наприклад, ми можемо спостерігати у нас, в Україні. А реальна, фізична. Продумана або ні, але така, що залишає питання божевілля як діагнозу конкретної людини відкритим, але не залишає відкритим питання хвороби цілого суспільства, в якому політичні вбивства стали реальністю.