Савченко всього лише епізод в цій війні. Не беручи до уваги той факт, як вона потрапила в полон, всією своєю поведінкою вона доказала, що є сильною жінкою. Коли Тимошенко зробила її першим номером свого передвиборчого списку, навіть вона навряд чи знала, наскільки Савченко сильна.
Два роки в полоні та тюрмі, суд, який для людей за межами Росії нічого не довів (в Росії мало хто ставить під сумнів, що Савченко – вбивця двох журналістів (перед обміном половина опитаних росіян вважала, що вирок справедливий, ба навіть м’який)) – все це сказалось на психіці Савченко і на її поведінці. Вона зараз – саме ті «прийдуть із фронту, наведуть порядок», яких так чекають в Києві та мирних містах. Але скільки їх вже прийшло і розчинилося в системі, побуті та спирті? І лише прикута увага до сильної жінки не дасть можливості Савченко розчинитися в побуті. Але як себе поставить система?
Зараз провідник блоку свого імені має реагувати на факт повернення. Впевнений, в найближчий час Тимошенко буде м’яко намагатися зробити з Савченко слухняного депутата, що розказуватиме те, що партії (а кажемо партія, розуміємо Тимошенко) буде потрібно. А якщо це їй не вдасться, то двох сильних жінок одна партія не витримає і Савченко доведеться шукати себе в іншій політичній силі. На мій погляд, найближчою до неї (не за ідеологією, бо Савченко зараз навряд чи розуміється на ідеології), є політичний рух Саакашвілі.
Савченко всього лише епізод у війни. Епізод, який перевернув долю людини, per aspera закинув її на Олімп політичного життя країни в час, коли країна чекає (все ще чекає!) чудес і відкрив перед нею безмір можливостей. І тепер лише сила характеру, принциповість та задеклароване бажання працювати на благо України може вписати її ім’я в підручники історії не лише як полонену і сильну жінку, але як Жанну Д’арк української сучасності.